Станом на початок 2022 року ми, як офіційний дистриб'ютор лідера у виробництві обладнання та витратних елементів для ЕКМО у всьому світі, Getinge Group (Maquet), з помірним оптимізмом дивимось на майбутній розвиток ЕКМО у нашій країні.

Наша компанія, варто відзначити, вже багато років чекала на той момент, який, як нам здається, настає на ринку зараз.

Вже понад 40 років технологія ЕКМО розвивається у всьому світі, і ринок цього обладнання та розхідників переживав весь цей час невтомне зростання. Причому в динаміці зростання простежувалися певні етапи, що відрізняються швидкістю зростання ринку. Спочатку методика екстракорпоральної підтримки життєдіяльності (вона ж екстракорпоральна мембранна оксигенація, вона ж – ЕКМО) була долею університетських клінік та високоспеціалізованих медичних закладів.

А сфера застосування обмежувалася навіть не стільки декількома показаннями, скільки невеликою кількістю клініцистів-ентузіастів, здатних провести важку та травматичну процедуру на безнадійному хворому – такою була парадигма ЕКМО на Заході до 90-х років минулого століття. Але потім, з появою нового обладнання, технологія стала набагато доступнішою і практичнішою, а ринок неминуче зріс.

Насамперед зіграли свою роль поява центрифужних насосів у самих апаратах для ЕКМО, а також дифузійних мембран із поліметилпентену в мікротрубочках оксигенаторів в одноразових наборах для ЕКМО.

Компанія, яку ми представляємо в Україні, стояла біля витоків цього етапу. На той момент вона називалася Maquet.

Maquet на початок 1990-х запропонувало світові окрему консоль під назвою ROTAFLOW і революційний оксигенатор Quadrox-iD, що згодом став компонентом найбільш масового одноразового розхідника для ЕКМО, який визначив не тільки поширення та успіх методики у світі, але й задав стандарт якості її проведення. Цей набір – PLS (Permanent Life Support).

В Україні технологія ЕКМО шукала своє місце під сонцем дуже довго. Дев'яності роки стали епохою, яка в технологічному відношенні була пропущена вітчизняною медициною, яка важко виживала в той час. Багато лікарів інтенсивної терапії вперше ознайомилися з можливістю подібних процедур лише тоді, коли на Заході вони переживали вже другу революцію та масове зростання кількості випадків та сфер показань. А сталося це у 2009 році, і тригером став свинячий грип, H1N1.

Саме при ньому розвивалася атипова пневмонія, від якої вмирали пацієнти по всьому світу, а звичайна підтримка у відділеннях інтенсивної терапії у вигляді штучної вентиляції легень не дозволяла забезпечити адекватний газообмін у важких пацієнтів, які в результаті гинули. ЕКМО стало останньою надією, і перемістилося від звичайних кардіохірургічних стаціонарів та відділів трансплантології до інфекційних та загальних реанімацій. З ним познайомилося значно більше лікарів, які навчилися методикою. Ринок ЕКМО виріс у рази.

В Україні в цей час кількість ЕКМО випадків була невелика, а серія проведених сеансів декарбонізації на більш примітивній апаратурі (фактично одноразовому розхіднику, без підтримки апарату) дала зворотний ефект – з'явилися лікарі, які вважали цю методику повноцінним ЕКМО, і вони спостерігали її неефективність, яку в В принципі досвідчений фахівець міг припустити заздалегідь. Але апаратів та розхідників для масового застосування не було.

З подібною картиною українська медицина зіткнулася і два роки тому, коли весь світ захлеснув тотальний дефіцит всього, що пов'язане з ЕКМО. Черга на апаратуру доходила до року, розхідники доводилося замовляти та чекати багато місяців. Проте технологію освоїли вже більше лікарів, з'явилися свої експертні центри. І відбулася важлива зміна, про яку зараз скажемо.

Проблема минулих років у ЕКМО нашій країні полягала у спорадичності запиту на методику. Класичний приклад: у якомусь місті відбувається спалах краснухи, кілька тяжких дітей потрапляють до стаціонару. З кожним летальним результатом, особливо в дитини, зростає запит лікарів у появі апарату та навчанні. Коли епідемія сходить нанівець – про все забувають.

Українській медицині для розвитку методики ЕКМО була потрібна постійна сфера її застосування. Посткардіотомні серцеві слабкості в кардіохірургії не давали належної кількості випадків, ендоваскулярні втручання на тяжких пацієнтах, які перебувають на ЕКМО, практично були відсутні.

Але в останній рік бурхливий розвиток трансплантології в нашій країні неминуче підштовхнув і ЕКМО. Справа в тому, що без повноцінного оволодіння ЕКМО проводити трансплантацію серця неможливо, а трансплантація легенів без ЕКМО – небезпечна і виключена зараз у світі. Дві ці операції є ключовими для трансплантології. І ми резонно очікуємо на зростання попиту як на обладнання, так і на розхідники для ЕКМО в Україні.