Трансплантологія стимулює готовність до лікування найскладніших та критичних станів, чим покращує інфраструктуру невідкладної медичної допомоги, - наріжний камінь всієї системи охорони здоров’я в Україні

Коротка історія трансплантології в сучасній Україні

Сучасна українська трансплантологія за останнє десятиліття зазнала глибокої трансформації. Протягом багатьох років розвиток був обмежений через застаріле законодавство, недостатнє фінансування та відсутність єдиної національної координаційної системи. Трансплантація органів значною мірою залежала від міжнародних клінік, через що українські пацієнти чекали місяцями або роками на життєво важливі операції за кордоном. Це не лише затримувало лікування, а й виснажувало фінансові ресурси національної системи охорони здоров'я. Переломний момент настав після прийняття оновлених законів про трансплантацію у 2018–2020 роках, які запровадили чіткіше регулювання, визначили концепцію презумпції згоди та посилили етичний та клінічний нагляд.

Ще однією важливою віхою став запуск Єдиної державної інформаційної системи трансплантації (ЄДІСТ). Вперше в Україні з'явився безпечний цифровий механізм реєстрації донорів, реципієнтів та клінічних протоколів. Система дозволила прозоро зіставляти, відстежувати та документувати випадки трансплантації. Це значно зменшило бюрократичні затримки та підвищило довіру громадськості. В результаті кількість вітчизняних трансплантацій органів почала неухильно зростати — від кількох десятків щорічно до кількох сотень, включаючи перші успішні трансплантації серця, виконані повністю в українських клініках майже за два десятиліття.

Розвиток спеціалізованих трансплантаційних центрів по всій країні став ключовим фактором системного прогресу. Лікарні в Києві, Львові, Харкові, Дніпрі, Одесі та інших містах отримали державні інвестиції, сучасні операційні та спеціалізовані команди з трансплантації. Було створено структурований навчальний план для хірургів, анестезіологів, координаторів та перфузіологів, часто у співпраці з європейськими та американськими партнерами. Це створило не просто окремі проривні операції, а стійку професійну екосистему.

Важливим виміром новітньої історії української трансплантології є швидке зростання обізнаності громадськості. Національні кампанії, історії успіху та прозора робота координаторів допомогли змінити сприйняття громадськістю посмертного донорства. Цей культурний зсув є важливим, оскільки суспільна довіра є основою будь-якої успішної програми донорства органів. Сьогодні Україна переходить від етапу відновлення до етапу активного розширення, прагнучи стати повністю самодостатньою в терапії заміщення органів протягом найближчих років.

«Трансплантологія стала не окремою медичною спеціальністю, а каталізатором модернізації всього сектору охорони здоров’я».

Як програма трансплантації покращує систему охорони здоров'я в Україні?

Національна програма трансплантації — це не просто набір хірургічних операцій, це технологічний мультиплікатор, який модернізує всі компоненти системи охорони здоров'я. Для проведення трансплантацій на високому рівні лікарням потрібна передова діагностична візуалізація, високоточне хірургічне обладнання, сучасні відділення інтенсивної терапії та навчені багатопрофільні команди. Таким чином, інвестиції в трансплантологію неминуче призводять до модернізації кардіології, нефрології, гепатології, неврології, анестезіології та відділень інтенсивної терапії. Ефект хвилі підвищує стандарти медичної допомоги навіть для пацієнтів, яким ніколи не знадобиться трансплантація.

Однією з ключових переваг є розвиток інфраструктури невідкладної медичної допомоги, включаючи ЕКМО (екстракорпоральну мембранну оксигенацію), передові технології вентиляції легень, безперервну замісну ниркову терапію (ЗЗТ) та технології збереження органів. Ці технології життєво важливі не лише для реципієнтів трансплантатів, але й для пацієнтів з травмами, тяжкою пневмонією, сепсисом та зупинкою серця. Іншими словами, трансплантологія стимулює готовність до лікування найскладніших та критичних станів — здатність, яка стає безцінною, особливо під час війни або масштабних надзвичайних ситуацій.

Програма трансплантації також заохочує загальносистемну цифровізацію. Інструменти для розподілу органів, ведення реєстру донорів, телемедичних консультацій та міжцентрової комунікації значно підвищують операційну ефективність. Інтеграція цих інструментів встановлює нові стандарти для медицини, що базується на даних, підвищує прозорість та зменшує ризик медичних помилок. Лікарні, які приєдналися до мережі трансплантації, часто повідомляють про кращу відповідність міжнародним протоколам, швидше сортування пацієнтів та покращену міжвідомчу координацію.

З економічної точки зору, сильна програма трансплантації зменшує потребу в дорогому лікуванні за кордоном. Замість того, щоб відправляти пацієнтів за кордон, де трансплантація нирок, печінки чи серця може коштувати сотні тисяч євро, Україна тепер зберігає ці кошти в межах своєї системи охорони здоров'я. Це дозволяє реінвестувати в інфраструктуру, навчання та дослідження. Крім того, Україна поступово стає регіональним центром, здатним пропонувати конкурентоспроможні високоякісні послуги з трансплантації, що залучають міжнародних партнерів та клінічні випробування.

Ключовий внесок програми трансплантації в загальну систему охорони здоров'я включає:

• Підвищення клінічних стандартів у всіх відділеннях інтенсивної терапії
• Розширення доступу до передових технологій життєзабезпечення
• Покращення готовності до надзвичайних ситуацій та стійкості
• Зміцнення цифрової інфраструктури охорони здоров'я
• Зменшення медичної міграції та економічних втрат
• Стимулювання міжнародної співпраці та досліджень

Яка роль трансплантації у розвитку та зростанні кількості випадків ЕКМО?

ЕКМО стала однією з найважливіших технологій життєзабезпечення, що використовуються в сучасній реанімації та трансплантаційній медицині. Її роль в Україні значно розширилася паралельно з розвитком національної програми трансплантації. Кандидати на трансплантацію та реципієнти, особливо пацієнти з захворюваннями серця та легень, часто потребують тимчасової підтримки кровообігу або дихання, щоб пережити трансплантацію або післяопераційний період. Зі збільшенням кількості трансплантацій природно зростає і попит на ЕКМО, що прискорює впровадження цієї технології по всій країні.

До того, як інфраструктура трансплантації почала розвиватися, ЕКМО в Україні використовувалася епізодично, здебільшого в дитячій кардіології. Зараз, коли програми трансплантації легень та серця у дорослих розширилися, ЕКМО стала рутинною частиною навколо-операційного ведення пацієнтів. Її інтеграція підтримує складніші випадки трансплантації, знижує операційну смертність та дозволяє хірургам брати пацієнтів з більш запущеною органною недостатністю. Ось чому трансплантологія та розвиток ЕКМО тісно пов'язані: без ЕКМО багато трансплантацій просто нежиттєздатні; без програми трансплантації навчання та інвестиції в ЕКМО не розвивалися б так швидко.

Використання ЕКМО також покращує всю систему інтенсивної терапії, навчаючи команди керувати екстремальними фізіологічними станами. Перфузіологи, анестезіологи, реаніматологи, хірурги-трансплантологи та лікарі невідкладної допомоги набувають нових компетенцій:

• лікування тяжкої зворотної гіпоксемії
• стабілізація серцевої та дихальної недостатності
• транспортування пацієнтів, які знаходяться на ЕКМО-підтримці, між лікарнями
• протоколи відлучення та стратегії реабілітації

Ці компетенції також покращують результати для пацієнтів, які не перенесли трансплантацію. Особливо у випадках вірусних пневмоній, ГРДС, спричиненого травмою, а також при зупинці серця. Таким чином, ЕКМО — це не просто система підтримки трансплантації; вона стає стратегічним інструментом для зміцнення національних можливостей відділень невідкладної допомоги та відділень інтенсивної терапії.

Крім того, зростання кількості випадків ЕКМО сприяє розвитку мобільних команд ЕКМО, здатних швидко розгортатися до критичних пацієнтів у різних регіонах. Це відповідає глобальній тенденції до регіональних мереж ЕКМО, де спеціалізовані центри надають дистанційну підтримку у прийнятті рішень та канюляцію на місці, коли це необхідно. Україна поступово нарощує такі можливості, а центри трансплантації природно стають основою організації.

По суті, ЕКМО є одночасно продуктом і рушійною силою української трансплантології.

Зі зростанням програм трансплантації вони стимулюють розширення ЕКМО; зі збільшенням потужностей ЕКМО це дає змогу проводити більш успішні та безпечні трансплантації.

Наразі в Україні пропонуються апарати ЕКМО від майже десятка виробників з усього світу. Для ЕКМО, потрібного мобільним командам, є низка найсучасніших рішень. Одне з них – це друге покоління всесвітньовідомого Cardiohelp від GETINGE GROUP. CARDIOHELP II